Вівторок, 20.08.2019, 15:43

Персональний сайт вчителя Олексієнко Лілії Іванівни

Каталог статей

Головна » Статті » Нормативні документи

Базовий рівень володіння іноземною мовою

Базовий рівень володіння іноземною мовою передбачає опанування учнями такими типами діалогу:

  • діалог етикетного характеру;
  • діалог-розпитування;
  • діалог-домовленість;
  • діалог-обмін думками, повідомленнями.

В результаті учні мають навчитися виконувати такі мовленнєві завдання для ведення діалогів згаданих типів:

1) для ведення діалогу етикетного характеру:

  • привітати і відповісти на привітання;
  • назвати себе, назвати іншу людину;
  • попрощатися;
  • поздоровити, висловити побажання і прореагувати на них;
  • висловити вдячність і прореагувати на неї;
  • погодитися / не погодитися з чимось;
  • висловити радість / засмучення.

2) для ведення діалогу-розпитування:

  • запитувати і повідомляти інформацію з позиції того, хто відповідає, і навпаки;
  • цілеспрямовано запитувати інформацію в односторонньому порядку за допомогою запитань: Хто? Що? Де? Куди? Коли? тощо.

3) для ведення діалогу-домовленості:

  • звернутися з проханням, висловити готовність / відмову його виконати:
  • висловити пропозицію і погодитися / не погодитися з нею;
  • запросити до дії / взаємодії і погодитися / не погодитися взяти в ній участь:
  • домовитися про певні спільні дії.

4) для ведення діалогу-обміну думками, повідомленнями:

  • вислухати думку/повідомлення співрозмовника і погодитися/не
  • погодитися з ним;
  • висловити свою точку зору, обґрунтувати її, щоб переконати спів­
  • розмовника;
  • висловити сумнів, невпевненість;
  • висловити схвалення / несхвалення, осуд.

Додаток 2

Функціональні типи діалогів і притаманні їм види діалогічних єдностей

 

Функціональні типи діалогу

Види діалогічних єдностей


 

Діалог – розпитування

Запитання – відповідь

Повідомлення – запитання

Повідомлення – відповідь + повідомлення

Повідомлення – повідомлення

Повідомлення – повідомлення у відповідь +додаткове повідомлення


 

Діалог – домовленість

Запитання – відповідь + повідомлення

Повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення

Повідомлення – повідомлення у відповідь + запитання

Спонукання – згода/відмова

Запитання – відповідь

Повідомлення – запитання


 

Діалог – обмін враженнями, думками

Повідомлення – повідомлення

Запитання – відповідь + повідомлення

Повідомлення – запитання

Повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення

Запитання – відповідь

Діалог – обговорення (дискусія)

Повідомлення – повідомлення

Запитання - відповідь

Повідомлення – відповідь

Повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення

Функціональні типи діалогів

Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія).

Діалог – розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому – кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування. Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мов, є уміння вести діалог-домвленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.

Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями (думками), метою якого є виклад власногобачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення (дискусія), коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Кожен функціональний тип діалогу та його характеристики представлено в табл. 2.

Види діалогічних єдностей для кожного типу діалогу подано за ступенем
їх поширеності в мовленні. Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:

1) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку
(повідомлення, спонукання, запитання);

2) уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи
репліки, що мають різні комунікативні функції;

3) уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою
ініціативну репліку;

4) уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи
свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;

5) уміння продукувати діалогічні єдності різних видів.

Таблиця 2

Функціональні типи діалогів

Функціональний тип діалогу

Характеристика типів діалогу

1. Діалог – розпитування

Розпитування одностороннє чи двостороннє.

Розвиває ініціативність обох партнерів.

2. Діалог - домовленість

Використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри.

Після оволодіння діалогом – домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.

3. Діалог – обмін враженнями (думками)

Розвиває власне бачення учнів певних подій, явищ, предметів.

Співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують Ії.

Ініціатива ведення діалогу – двостороння.

4. діалог – дискусія

Розвиває у співрозмовників прагнення виробити певне рішення дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Використовуються невербальні засоби, мовленнєві кліше, слова для підтримки розмови.

1.3. Новітні вимоги державної програми до навчання діалогічного мовлення

Нова програма будується на комунікативному методі навчання іноземної мови в загальноосвітніх закладах, який спрямований на володіння іншомовним між культурним спілкуванням шляхом формування і розвитку між культурної комунікативної компетенції. Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Саме вони є тепер головними суб’єктами навчання, які повинні оволодівати різні прийоми і стратегії іншомовного спілкування (діалогічного) та учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі.1 [2 ; 9]

Зроблено акцент на інтегроване опанування учнями мовленнєвих умінь на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудітованні, говорінні, читанні та письмі, - в типових ситуаціях.

На кінець кожного року навчання в програмі запропонована детальна характеристика мовленнєвої компетенції в різних видах мовленнєвої діяльності. Розглянемо нижче якими вміннями діалогічного мовлення повинні володіти учні середніх класів на кінець навчального року.

На кінець 5 – го класу учні повинні уміти (без попередньої підготовки) брати участь у діалозі, обмінюватися інформацією, висловлювати свою думку про конкретні факти і події, використовуючи при цьому всі види запитань, репліки спонукального характеру і такі діалогічні єдності, як запрошення – подяка, згода або відмова, пропозиція – контрпропозиція; наказ – запитання про умови виконання наказу або про його причину.

Спілкування повинно бути адекватним цілям, завданням, умовам спілкування та комунікативному портрету партнера по комунікації.

Висловлювання кожного співрозмовника має бути побудоване на матеріали 1 – 5х класів і містити не менше 6 реплік, правильно оформлених у мовленнєвому відношенні.

На кінець 6-го класу учні повинні вміти вести діалог, згідно з вимог зазначених у програмі для попереднього навчального року, але обсяг реплік зростає до 7.

На кінець 7-го класу умови для ведення діалогу залишаються такими ж, як і для 5 і 6-го класу, однак, кількість реплік у діалозі зростає до 8.

На кінець 8-го класу для ефективного розвитку вмінь та навичок діалогічного мовлення учні повинні уміти без попередньої підготовки вести бесіду з однією чи кількома особами в контексті певної ситуації спілкування, а також, використовуючи зміст прочитаного, брати участь у діалогах різних типів, спонтанно реагуючи на зміни мовної поведінки співрозмовника і висловлюючи своє ставлення до предмета обговорювання в межах програми мовного матеріалу 8-го і попередніх класів; учень повинен вміти вести групове обговорювання без опори на зразок, використовуючи аргументацію, переконання, елементи полеміки та дискусію. Обсяг висловлювання – не менше 9 реплік.

На кінець 9-го класу учень повинен вміти вести діалог у контексті вимог, зазначених у програмі для попереднього року навчання, але обсяг висловлювання – не менше 10 реплік.

На кінець старших класів – 10,11,12 – вимоги до вмінь учнів вести діалог змінюються, удосконалюються і дещо ускладнюються. Обсяг реплік зростає поступово від 11 до 14 реплік. [2 ; 21-35]

Наведені вище вимоги до навчання діалогічного мовлення були враховані при розробці системи комплексу вправ, що містяться у другому розділі нашого дослідження.

Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватися без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності. Виходячи з цього, у студентів-іноземців необхідно розвивати вміння ініціативно розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника і спонукати його до продовження розмови.

Іноземці мають навчитися:

1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку;

2) правильно і швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника реактивною реплікою;

3) підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто реактивні, а реактивно-ініціативні репліки.

Одне з важливих умінь, яким студенти повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мови, є уміння вести діалог-домовленість, який використовується під час вирішення співрозмовниками питання про плани та наміри; він є найбільш посильним для студентів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування-домовленості.

Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями і думками, метою якого є виклад свого бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення і дискусія, коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Базовий рівень володіння іноземною мовою передбачає опанування студентами такими типами діалогу:

  • діалог етикетного характеру;
  • діалог-розпитування;
  • діалог-домовленість;
  • діалог-обмін думками, повідомленнями.

У результаті іноземці мають навчитися виконувати такі мовленнєві завдання для ведення діалогів згаданих типів:

1) для ведення діалогу етикетного характеру:

  • привітати і відповісти на привітання;
  • назвати себе, назвати іншу людину;
  • попрощатися;
  • поздоровити, висловити побажання і прореагувати на них;
  • висловити вдячність і прореагувати на неї;
  • погодитися / не погодитися з чимось;
  • висловити радість / засмучення;

2) для ведення діалогу-розпитування:

  • запитувати і повідомляти інформацію з позиції того, хто відповідає, і навпаки;
  • цілеспрямовано запитувати інформацію в односторонньому порядку за допомогою запитань: хто? що? де? куди? коли? тощо;

3) для ведення діалогу-домовленості:

  • звернутися з проханням, висловити готовність / відмову його виконати;
  • висловити пропозицію і погодитися / не погодитися з нею;
  • запросити до дії / взаємодії і погодитися / не погодитися взяти в ній участь;
  • домовитися про певні спільні дії;

4) для ведення діалогу-обміну думками, повідомленнями:

  • вислухати думку / повідомлення співрозмовника і погодитися / не погодитися з ним;
  • висловити свою точку зору, обґрунтувати її, щоб переконати співрозмовника;
  • висловити сумнів, невпевненість;
  • висловити схвалення / несхвалення, осуд.

Існують різні підходи до навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основних. Відповідно до першого – «зверху вниз» – навчання діалогічного мовлення розпочинається зі слухання діалогу-зразка з його наступним варіюванням, а згодом і створенням власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування [9; с. 4].

Другий – «знизу вверх» – передбачає шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу (реплік діалогічної єдності) до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної системи, що не містить прослуховування діалогів-зразків [9; с. 4].

Обидва підходи є можливими. Вже у процесі формування мовленнєвих навичок (граматичних, лексичних) студенти виходять на рівень понадфразової єдності, в тому числі діалогічних єдностей. Проте увага студента в цьому випадку зосереджена на вживанні нової граматичної структури або лексичної одиниці. Виходячи на рівень обміну репліками, він використовує вже знайомі йому діалогічні єдності.

Навчання реплікування можна вважати підготовчим або нульовим етапом формування навичок та вмінь діалогічного мовлення студентів-іноземців. На цьому етапі виконуються рецептивно-репродуктивні та репродуктивні умовно-комунікативні вправи на імітацію, підстановку, відповіді на запитання, на запит певної інформації (за зразком), повідомлення інформації тощо. При навчанні реплікування важливо поступово збільшувати обсяг репліки студента – від однієї до двох-трьох фраз [7; с. 10].

Коли студенти засвоять репліку-реакцію та ініціативну репліку певної діалогічної єдності, можна переходити до першого етапу формування навичок і вмінь діалогічного мовлення – оволодіння певними діалогічними єдностями. На цьому етапі використовуються рецептивно-продуктивні умовно-комунікативні вправи з обміну репліками. Учасниками спілкування є самі студенти, а викладач лише дає їм певне комунікативне завдання, де окреслюється комунікативна ситуація і вказуються ролі, що їх виконуватимуть студенти [9; с. 6].

Другим етапом формування навичок і вмінь діалогічного мовлення студентів є оволодіння ними мікродіалогом. Мікродіалог розглядають як засіб вираження основних комунікативних інтенцій партнерів по спілкуванню. Він є імпліцитною структурною основою розгорнутого діалогу і містить взаємопов’язані ланцюжки діалогічних єдностей, які ще називають діалогічним цілим. Мікродіалоги відрізняються від діалогічних єдностей не лише обсягом, але й своєю відносною завершеністю. Власне діалог (розгорнутий діалог) складається з двох-трьох мікродіалогів. Мета другого етапу – навчити студентів об’єднувати засвоєні діалогічні єдності, підтримувати бесіду, не дати їй зупинитися після першого обміну репліками [9; с. 6 – 7]. На цьому етапі використовуються рецептивно-продуктивні комунікативні вправи нижчого рівня (такі, що допускають використання спеціально створених вербальних опор для висловлювання студентів) [7; с. 11].

Звичайно на цьому етапі учасниками спілкування є самі студенти, які виступають у певних ролях або від свого власного імені. На основі навчальних комунікативних ситуацій, запропонованих викладачем (або поданих у підручнику), вони продукують мікродіалоги.

На третьому етапі студенти мають навчитися вести діалоги різних функціональних типів на основі створеної викладачем (описаної в підручнику) комунікативної ситуації. Вправи, що виконуються на третьому (заключному) етапі, належать до рецептивно-продуктивних комунікативних вправ вищого рівня (таких, що не дозволяють використання спеціально створених вербальних опор) [7; с. 11].

Отже у навчанні діалогічного мовлення студентів можна виділити такі рівні формування діалогічних вмінь і навичок: підготовчий або нульовий – навички реплікування; перший – уміння поєднувати репліки в різні види діалогічних єдностей; другий – уміння будувати мікродіалоги з використання засвоєних діалогічних єдностей на основі запропонованих навчальних комунікативних ситуацій; третій – уміння створювати власні діалоги різних функціональних типів на основі запропонованих комунікативних ситуацій.

Оволодіння іншомовним діалогічним мовленням представляє певні труднощі для студентів, коріння яких знаходимо у специфічних рисах цієї форми мовлення.

Перша з них викликана тим, що діалогічне мовлення об’єднує два види мовленнєвої діяльності – аудіювання і говоріння. У зв’язку з цим другий партнер має зрозуміти репліку першого партнера та швидко й адекватно відреагувати на неї, тобто відгукнутися реактивною реплікою. Ось тут і виникає гальмування процесу спілкування. Трудність полягає в тому, що необхідність сприйняти і правильно зрозуміти першого партнера, з одного боку, і підготувати свою відповідь – з другого, спричиняє стан роздвоєння уваги і, як результат, неспроможність вести діалог у нормальному темпі за умови недостатнього володіння мовними засобами [6; с. 120].

Нерідко трапляється ще й так, що розпочатий студентами діалог «завмирає» після обміну однією-двома репліками. Це спричинюється труднощами продукування саме ініціативних реплік.

Ще одна перешкода в оволодінні студентами діалогом пов’язана з його непередбачуваністю. Діалог неможливо спланувати заздалегідь, адже мовленнєва поведінка кожного з учасників спілкування у значній мірі визначається мовленнєвою поведінкою іншого / інших партнерів. Кожному з них необхідно стежити за перебігом думки співрозмовника, часом несподіваним, а така несподіваність призводить до зміни предмета спілкування.

Методисти цілком справедливо вважають, що навчання усного мовлення слід починати із діалогу. Тоді з самого початку іноземна мова представляється як процес, як нова форма спілкування, і навчання починається із намагання встановити комунікативний контакт як з групою, так і з окремими студентами. Саме у діалозі найповніше проявляються творчі здібності студента. Адже у діалозі проявляється критичність мислення особистості [6; с. 121].

Слід наголосити на важливості терпимості викладача до помилок під час навчання діалогу. На нашу думку, виправляти помилки потрібно не постійно, а лише тоді, коли вони заважають розумінню висловлювання іншими студентами.

Також дуже важливим є індивідуальний підхід. Слід добре вивчити студентів групи, їх інтереси, характери, досвід, відносини у колективі і вміло використовувати їх на занятті. Необхідно завжди пам’ятати, що кожна людина – це творча особистість.

Студент і викладач мають бачити один в одному мовних партнерів. За визначенням Г. А. Китайгородської, викладач має бути джерелом інформації, лідером колективу і в той же час його членом, у якого є особливий авторитет, прикладом норм поведінки, моделлю майбутньої мовленнєвої діяльності, організатором психологічного клімату, керівником міжособистісних відносин [4; с. 40].

Велике значення, як відзначає А. А. Леонтьєв, має самовіддача педагога: його енергійність, доброзичливість, емоційність, чіткість та логічність викладення. Формалізм, байдужість вбивають дух спілкування. Важливим є також розвиток творчих здібностей викладача. Адже він має залучити студентів не лише до діалогу, але і до виконання інших комунікативних завдань, до повноцінної дискусії [6; с. 59]. Як відмічає В. Л. Скалкін, з усіх видів групової бесіди найбільше наближується до звичайного спілкування за своєю вмотивованістю саме дискусія [9; с. 18].

Комунікативне завдання, як відомо, виникає на основі комунікативної ситуації як сукупності обставин дійсності, які спонукають індивіда до участі в мовленнєвому контакті. У ході вирішення комунікативних завдань одночасно відбувається як стимулювання розумової діяльності і пізнавальний пошук того, хто говорить, так і становлення власне мовленнєвого вміння.

Проблема, яку в загальному можна описати як дефіцит інформації, протиріччя в способі виконання будь-якої діяльності, є стержнем ситуацій, які називають проблемними.

ВИСНОВКИ

Отже, діалогічне мовлення відіграє провідну роль при вивченні української мови (чи будь-якої іншої) як іноземної. Воно сприяє появі вербального стимулу, що призводить до активного процесу навчання і засвоєння студентами-іноземцями лексичного та граматичного матеріалу. На заняттях з української мови найбільшу увагу викладачам потрібно приділяти саме діалогічному мовленню студентів для розвитку і вдосконалення мовленнєвих навиків при вивченні української мови як іноземної. 

Категорія: Нормативні документи | Додав: inconstant (28.01.2015)
Переглядів: 1294 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Категорії розділу
Мої статті [0]
Конспекти [5]
Нормативні документи [4]
Вхід на сайт
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0